Позакласна робота
Добрий день, шановні учні!
Вітаю вас у себе на блозі в Новому 2021 році.
Дуже швидко промайнули зимові канікули, а разом із ними новорічні свята.
Щедрий вечір. Давайте згадаємо цікаві факти про історію виникнення звичаю щедрування і про різноманітність щедрівок. Створимо собі ще раз чудовий святковий настрій.
Добрий день! З Новим роком!
Ви знову на моїй сторінці блогу. Незабаром до наших осель завітають добрі різдвяні свята.
Тому сьогодні, запрошую Вас до спілкування "Гарні свята заходять в наш дім"
Добрий день! Рада вітати всіх на цій сторінці. І хочу сьогодні поговорити про таке...
Добрий день! Рада вітати всіх на цій сторінці. І хочу сьогодні поговорити про таке...
Вітаю! На нашому кулінарному календарі - Міжнародний день чаю. Всесвітній напій, який смакую всім людям планети...
Міжнародний день чаю (англ. International Tea Day) — неофіційне свято, яке відзначається щорічно 15 грудня з
ініціативи Центру Освіти та Спілкування.
Історія свята
Ідея відзначати «День чаю» літала в повітрі багато років,
але лише після обговорення на всесвітніх громадських форумах (англ. World Social Forum) в індійському Мумбаї і бразильському Порту-Алегрі (в особі
Центру Освіти та Спілкування (англ. Centre for Education and Communication)), в 2004 і 2005 році відповідно, дата 15 грудня стала
називатися «Міжнародний день чаю».
Метою проведення «Міжнародного дня чаю» було заявлено привернення уваги суспільства і політиків до проблем продажу чаю, положенню працівників чайних виробництв, складнощам, що виникають в невеликих виробників в боротьбі з великими корпораціями, а також популяризація цього напою у світі[джерело?]. Мабуть, тому, що цілі свята несуть значну соціальну і економічну складову, дата пала на 15 грудня, що прозоро вказує, що чайна галузь змушена боротися з безліччю проблем, які потрібно вирішувати зараз, щоб це не призвело до подій, аналогічних тим, що відбулися 16 грудня 1773. Також 15 грудня була прийнята «Світова Декларація Прав працівників чайної індустрії».
Найбільш широко святкування «Міжнародного дня чаю» проходить в Індії і Шрі-Ланці, однак і такі країни, як Бангладеш, Непал, В’єтнам, Індонезія, Кенія, Малайзія, Уганда і Танзанія, будучи провідними світовими сільгоспвиробниками чаю, не залишаються байдужими до цього свята
Історія чаю
Вважається, що чай як напій був відкритий другим імператором
Китаю Шеном Нунгом приблизно в 2737 році до н.е., коли імператор опустив
листочки чайного дерева в чашку з гарячою водою. У 400–600 роках н.е. в Китаї
зріс інтерес до чаю як до лікувального напою, у зв’язку з чим почали
розвиватися процеси культивації чаю. У Європі він став відомим з першої
половини 17 століття. А одна з найзнаменитіших подій в сучасній історії
чаю – це «Бостонське чаювання», яке сталося 16 грудня 1773 року, коли
американські колоністи викинули в гавань Бостона ящики з чаєм у знак протесту
проти введеного Великобританією податку на чай.
Всі
сорти зеленого та чорного чаю робляться з рослини Camellia Sinensis.
Чай необхідно
зберігати у прохолодному, сухому темному місці, бажано у металевій або скляній
банці. Не рекомендується зберігати чай довше року, щоб уникнути
псування і втрати аромату.
Чашка
чаю містить у два рази менше кофеїну, ніж чашка кави. Ви можете видалити з
напою 80% кофеїну, якщо заллєте чай окропом, почекаєте 30 секунд і зіллєте
рідину. Після цього можна залити чай свіжою порцією окропу і заварювати 5
хвилин.
Слово
“чай” в англійській і споріднених мовах (tea, tay, the, tey, …) походить з
назви чаю в китайському діалекті Сямень – Te (вимовляється Тей). У
мандаринському діалекті слово, що позначає чай – Cha. Від нього пішли слова
Char, чай та інші схожі. Мабуть, використовується та чи інша назва в залежності
від того, хто поставляв чай в ту чи іншу країну. У деяких країнах
використовуються обидва варіанти.
Часто можна зустріти інформацію, що чай пив ще китайський імператор Шен Нунг майже 5 тисяч років тому, який визначив, що чайне листя, кинуте у воду, перетворює її на підбадьорливий напій. Однак документальних підтверджень цих фактів немає. Перша згадка про використання чаю відноситься до 4 століття нашої ери. Вчені при цьому вважають, що чай почали пити багато століть тому у Східній Азії. Там він використовувався у медичних цілях, у вигляді сушеного листя, з додаванням цибулі, м’яти, апельсина й імбиру. Заварювати чай окропом стали під час правління династії Мінг (14-17 століття). Таким чином, вживання чаю у сучасному сенсі почалося менше 700 років тому.
Чайна рослина Camellia
Sinensis
Рослини Camellia Sinensis є вихідним матеріалом і для зеленого,
і для чорного чаю. Чайне дерево — багаторічна, вічнозелена рослина. Велика
частина чайних рослин існує у вигляді дерева, куща або чагарнику Чайний кущ
виключно довговічний — він може жити і плодоносити сто і більше років.
2. Чай — для
задоволення і здоров'я
3. Найпопулярніший
чай
4. Одна рослина і
різні сорти чаю
Чайні
пакетики з"явилися 100 років тому
У червні 1908-го нью-йоркський продавець чаю Томас
Салліван мав відправити клієнтам зразки нового сорту. Аби зекономити, розклав
невеликі порції не у традиційні залізні банки, а в шовкові мішечки, які зшив
власноруч.
Клієнти
вирішили, що чайне листя так і треба запарювати. Продавець здивувався, коли
наступного місяця йому замовили чай у таких самих пакетиках.
Під
час Першої світової війни англійські солдати насипали чай у бинт — так звану
"чайну шкарпетку" або "чайну бомбу" — й заварювали в
казанках.
1920-го
чай у шовкових мішечках постачали лише в ресторани та готелі. Робили вручну. Та
вже 1929-го в Німеччині розфасоване листя почали продавати й у звичайних
магазинах, а пакетики виробляти на фабриках. Виготовляти з шовку було занадто
дорого, тому невдовзі його замінили на марлю. У США в ту пору на чайні пакетики
щорічно витрачали майже 7 млн метрів марлі.
Але
вона надавала напою неприємного присмаку. Інженер американської паперової
фабрики Фей Осборн узявся за розробку спеціального паперу для чайних пакетиків.
Звернув увагу на м"який пористий матеріал, у який упаковували деякі сорти
сигар. Осборн з"ясував, що його виготовляють у Японії вручну з якоїсь
екзотичної рослини. Вирішує сам створити його. Пробує різні сорти дерев і
зрештою зупиняється на манільських коноплях, із яких виплітають морські канати.
У 1930-х пакетики з марлі ще конкурували з паперовими. Але винахід Осборна
ставав дедалі популярнішим.
Із
початком Другої світової війни влада США не лише заборонила використовувати
коноплі для чайних мішечків, але й конфіскувала в Осборна всі запаси для потреб
флоту. Тоді підприємець домовився, що забиратиме списані канати з конопель,
відчищатиме їх від бруду й мастил і робитиме з них пакетики. Та сировини все
одно не вистачало. Інженер почав додавати до паперу віскозу. Вона мала пористу
структуру, добре пропускала воду і не розмокала.
У
всьому світі масово виробляти чайні пакетики почали 1953-го. Саме тоді винайшли
фільтр-папір, який не надавав чаю жодного присмаку, пропускав воду, але
утримував найдрібніші чаїнки всередині мішечка. Цей папір використовують для
виготовлення чайних пакетиків і донині. Один такий містить у середньому
Пакетик з
діамантами продали за 15 тисяч доларів
2004-го року британська чайна компанія "Тіпс" на своє 75-річчя виготовила
чайний пакетик, оздоблений 280 діамантами. На його створення пішло три місяці.
Пакетик продали на аукціоні за $15 тис.
— Ми хотіли нагадати людям, наскільки дорога кожна чашка чаю, — сказав тоді
директор компанії.
Чайні
пакетики і екологія: у чому проблема і що можна зробити
Чайний пакетик – це частина
щоденної реальності мільйонів людей. Залив, 1 хвилина – і готово. Але наскільки
безпечно його використовувати? З якого матеріалу його виготовлено? Що то за
папір, який не розмокає у воді? До такої елементарної речі як чайний пакетик,
виявляється, може бути чимало запитань
Після використання пакетик доведеться все ж викинути у сміття.
Тому еклоги все ж таки закликають відмовлятися від чайних пакетиків, але інколи
є необхідність "по-швиденькому" зробити напій та побігти, тоді є
проста і зручна альтернатива:
1.
Металеве або керамічне ситечко.
2.
Прес-чайник або чайник з ситечком.
3.
Силіконовий заварник (якщо обираєте такий, то зверніть увагу
на його якість і маркування FDA і CE – відповідність європейським стандартам)
Також
радять купувати все ж таки чай не в упаковках, а на вагу. Компанії-бренди
отримують чайні листки крупним оптом – тому вони фізично не мають можливості
слідкувати за якістю кожної партії.
Обирайте
спосіб вам до душі, заварюйте чай, слідкуйте за своїм впливом на екологію та
будьте здорові.
Добрий день! Рада вітати всіх на цій сторінці. І хочу сьогодні поговорити про таке...
Дівчата гарно вбиралися, виходили у
двір, символічно сіяли перед хижею (хатою) жито, коноплі, лен, промовляючи:
“Андрію, Андрію, на тебе лем коноплі сію”. Цей обряд означав засівання своєї
долі, бо зерно завжди асоціювалося із засіванням своєї долі. Поясом ніби
боронили землю, куди впало зерно, тоді клали пояс під подушку, загадуючи уві
сні побачити свого майбутнього чоловіка.
Дівчина набирала жменю зерна зі снігом,
яке щойно посіяла, й роздивлялася у хаті – якщо кількість зернин була парною,
значить, незабаром буде весілля.
У селах Буківцеве, Верховина Бистра
ім’я судженого теж дізнавалися, замішуючи тісто, в яке заліплювали папірчик з
іменем, а в цей час бабуся у якої збиралася молодь, уже клала на шпаргет воду,
і, коли вона закипала, “метала (кидала) це кісто (тісто) з заліпленим папірцем.
“Баба мече кісто у воду, а дівки ставуть кругом шпаргета та чекавуть, коли лем
пудойме кісто наверх. Кожна старається вхопити з горячої води кісто”.
Розламують його і читають ім’я, але “в єдної обов’язково буде папір без імені,
туй дівці обов’язково будуть ворожити на свято Миколая – 19 грудня. Сядуть на
сани, лем буде сніг, і пуйдуть дулу (вниз) селом. Лем першого стрінуть чоловіка
– та дівка оддасться за чоловіка з таким іменем, як у нього. А лем вулицю
перейде дівка або жона, то ця дівчина не оддасться цього року”.
Із кукурудзяним зерном була ще й така
“ворожка”. Кожна клала по зернині – “печи мелай (кукурудзяне зерно) на гарячий
шпор, котрий лем скоро пудскочит, то та дівка уддасться у зелені м’ясниці”.
У цей вечір дівчата ходили рахувати
кілля огорожі, дев’ятий кіл зав’язували машликом (стрічкою). А вранці по тому
зав’язаному колу визначала судженого: високий чи низький, прямий чи кривий,
товстий чи тонкий.
Лягаючи спати, під постіль (ліжко)
клали танжер (тарілку) із водою, а через нього дошечку, і той, хто тебе
переведе по такому уявному містку, той і засватає.
Вранці 13 грудня маленькі хлопчики
колядували “попід хижі курячу коляду”, щоб кури водилися в господаркі:
Ой, гоги, гоги, заб’я ся в ноги,
Ци чуєш, гей ци чуєш,
Ци з милим Богом ночуєш?
Ой, фуки, фуки, заб’я ся в руки,
Ци чуєш, ой, ци чуєш,
Ци з милим Богом ночуєш?
Святкова калита на
Андрія
Які ж вечорниці на Андрія без калити? Аби скуштувати її, потрібна неабияка вправність: хлопці мусять стримувати сміх і високо стрибати. Та й дівчатам потрібно постаратися: адже готують калиту за особливим рецептом.
Свято Андрія припадає
на найтемніший час у році: здається, вже після обіду починає сутеніти. Тож, аби
допомогти сонцю розгорітися, українці в цей вечір виконували магічні ритуали.
Атрибути домашнього вогнища — рогачі, кочергу, сажу — використовували саме
тому, що вогонь пов'язаний з культом сонця. Та й сам обрядовий хліб,
обов'язково змащений золотим медом — калита — схожий на сонечко, чи не так?
Пропоную приготувати калиту до свята самостійно!!!
Готуват
Якщо Ти хочеш
влаштувати на свято Андрія справжні вечорниці, без рецепту калити не обійтись.
Отже, що для цього потрібно:
·
борошно — 3 склянки;
·
вода — 1,5-2 склянки;
·
сіль — 0,5 чайної ложки;
·
сода — 1 чайна ложка;
·
олія соняшникова — 3 столові ложки;
·
мак, перетертий із цукром — 0,5 склянки;
·
мед — 2 столові ложки.
Ну як, усі складники
готові? Тоді почнемо:
·
наллємо в борошно теплої води, посолимо, додамо соду,
перемішаємо і дамо півгодини постояти;
·
замісимо тісто, розкотимо корж, змастимо олією та посиплемо
маком;
·
складемо тісто вдвічі, знову змастимо олією і додамо мак — і так
ще кілька разів;
·
тепер формуємо круглий корж, робимо склянкою дірку посередині, а
по краях ножем для краси вирізаємо зубчики;
·
фінальний акорд: колемо корж виделкою, зверху мастимо медом.
Усе, тепер калиту
залишилося тільки запекти в духовці!
А що ж потім?
Готову калиту потрібно
прикрасити і підвісити до сволока на стелі за допомогою червоної стрічки. Це
урочисте дійство супроводжується словами:
«У небо, наша калита, у небо,
А ти, сонечко, підіймись
Та нас подивись.
Ми калиту чіпляємо.
На місяць поглядаємо,
Свою долю-радість закликаємо...»
А вже після цього починаються веселощі — адже кожен парубок хоче відкусити шматочок цієї особливої паляниці!
Вітаю! І сьогодні про таке
7 грудня – День великомучениці Катерини, Свято
жіночої долі.
Цей день
називаютьСвятомжіночоїдоліабо ж Днем великомучениціКатерини.
Щорічнойогосвяткують 7 грудня: прислухаються до прикмет, дотримуютьсятрадицій
та ворожать на свою долю. Більш детально про традиції та прикмети в День
Катерини.
7 грудня – традиції та звичаї дняВважається, що Свята Катерина допомагає дівчатам знайти свого судженого. Тому цей день також називають “святом дівочо їдолі”. Дівчатам, як ішукають любові, традиційно радять сходити 7 грудня до церкви і помолитися перед іконою СвятоїКатерини. У цей день перед образами святої Катерини ставлять свічки, а під вечір ворожать на свою долю. Також цього дня дівчата зрізали гілки вишні і ставили у воду біля ікон. Вважалося, що якщо до Старого нового року (свята Святої Маланки) вишн ізацвітали, то скоро дівчина вийде заміж.
Хоча 7 грудня припадає на різдвянийпіст, але все одно влаштовували вечорниці й гадання. Цього дня дівочю долю іноді вирішували, навіть, чоботи. Переставляючиїх по черзі, міряли будинок від столу до порогу. Чий чобіт вийде за поріг, та дівчина першою вийде заміж наступного року.
Історіянашого свята, або Чому саме 6 грудня святкуємо День
Збройних Сил України?
Коли мова заходить про 6 грудня, то слідпам’ятати не тільки про створенняновітньоїармії у 1991 р. («День Збройних Сил України»), а й про 6 грудня 1919 р. – початок однієїізславетнихсторінокукраїнськоїармії – Першогозимового походуДієвоїармії УНР.
У 1917 роціпостаєУкраїнська держава — спочатку як автономія у складіРосійськоїімперії, а згодом і як повністюнезалежнаУкраїнська Народна Республіка. Активнівійськовідіїбільшовиківпротимолодоїдержави і перша окупаціязначноїчастиниУкраїнимосковськимивійськами показали гострунеобхідність у створеннібоєздатноїармії, яка здатназабезпечититериторіальнунедоторканність і суверенітет перед північнимагресором.
Військоформувалося на національних засадах і традиціях, рядовіназивалисякозаками, а командирипідстаршинами й старшинами. Було введено окремі ранги (військовізвання), відміннівідіноземних, як от ройовий, чотовий, бунчужний, хорунжий, сотник. Офіційноюбуланазва «Військо і Флот УНР» (через відсутність флоту як окремого виду збройних сил частішевживалискороченуназву «Військо УНР»), а також у наказах вживаласяназва «Армія УНР», бойове ядро якої, що брало постійну участь у військовихдіях, називалося «Дієваармія УНР» — скорочено ДА УНР.
Післяважкихпоразок у 1919 році в зіткненнях з російськимибільшовиками і білогвардійцями, а такожвикошенаепідемією тифу, Армія УНР разом ізГоловнимОтаманом Симоном Петлюрою відійшла на західніземлі в тодішнюВолинськугубернію УНР, де у Новоград-Волинськомуповітіопинилася у «трикутникусмерті»: міжбільшовиками з північного сходу, поляками з північного заходу і білогвардійцями з півдня.
4 грудня у НовійЧорториїпоблизуЛюбараГоловнийОтаманзібраввійськовунараду, на якійбулиприсутні командарм полковник Василь Тютюнник та начальник штабу полковник ЄвгенМєшковський, а також начальники п’ятизбірнихдивізій. Обговорювалиможливістьприпиненнявідкритоїборотьби і перехід до партизанськоїборотьби в тилах противника. 4 грудня так і не вдалосявиробитиспільногорішення. 5 грудня С. Петлюра призначивкомандувачем ДА УНР замість смертельно хворого Василя Тютюнника (помер через два тижні) начальника Запорізькоїзбірноїдивізії полковника МихайлаОмеляновича-Павленка, а його заступником начальника Київськоїзбірноїдивізії полковника Юрка Тютюнника. 6 груднявідбулася друга нарада, на якійголовувавпрем’єр-міністрІсаак Мазепа. Післядовгихдискусій і суперечокбулоприйнятоодноголоснерішенняліквідувати фронт, а боєздатнічастинивідправити у рейд по тилах противника з метою зберегтидієздатнийкістякармії, організувативзаємодію з повстанськими загонами для спільноїборотьби, завдатиокупантувтрат і знищити, де цеможливо, йогоокупаційнийапарат й інфраструктуру. За такий рейд активно виступали командарм Омелянович-Павленко і його заступник Тютюнник, що і вплинуло на остаточнерішення.
Командарм Михайло
Омелянович-Павленко на листівці в честь
5-ї річниці початку ПершогоЗимового походу
6 грудня 1919 року козаки і старшиниреорганізованоїДієвоїармії УНР, якізалишилися у строю і не бажалипереходити на чиюсьзісторін, під командою МихайлаОмеляновича-Павленка (якийбувпідвищений у «ранзі» генерала) вирушили в рейд по тилах противника, якийзгодом назвали Першим зимовим походом. Перший, бо у 1921 роцібувще й Другийпохідпідзагальнимкомандуванням Юрка Тютюнника, а зимовий — бопочався з початком зими і протривавусю зиму, закінчившись 6 травня.
У Перший зимовий похідвиступило за різнимиоцінкамивід 5 до 10 тисяч, як тодіназивали, шабель (кіннота) і багнетів (піхота) з артилерією. Оцінкивідрізняються через те, щопротягомцихп’ятимісяцівтривалипостійнібої і сутички, у якихарміязазнавалавтрат, і так само арміяпоповнювалася за рахуноккозаків, якіопинилися в партизанських загонах у тилубільшовиків, а потімзновувлилися в ДА УНР. Самебойове ядро складалоблизькотисячішабель і двітисячібагнетів при чотирнадцятигарматах.
Історичне і стратегічнезначення 3000-кілометрового Першогозимового походу ДА УНР, якийпочався 6 грудня, важконедооцінити. Наявністьармії, яка продовжуєборотьбупроти «червоного» окупанта дала підстави Симону Петлюріговорити з начальником Польськоїдержави і їївійська Юзефом Пілсудським про спільний фронт протибільшовиків і саме про допомогуполяків у звільненніУкраїни, а не замінибільшовицькоїокупації на польську. Внутрішняситуація в Українібулавкрайважкою, населення не бачилоані уряду, ані не чуло про йогодіяльність, і появаармії у глибокомутилу ворога вселяла надії в українців на звільненнярідноїземлі. За час походуДієваармія мала ряд успішнихбоїв і здобуладекільканаселенихпунктів: 19.ІІІ звільнено Умань, 5.IV — Бобринець, 16. IV — Вознесенськ, де здобулибагатувійськовуздобич, козаки добре оділися і взулися, а головне — поповнилибоєкомплекти. 22-25.IV арміявирушає у район Ананьїва і Балти, де надаєсуттєвудопомогуповсталим селянам, а згодомвирушає на допомогуГалицькійАрмії (у той час тимчасовоперейшли на бік «червоних»), двібригадиякоївиступилипротибільшовиків. Загалом за час походу близько 50-ти боїв.
Закінчився Перший зимовий похід 6 травня 1920 року, коли частини ДА біля с. ПисарівкаЯмпільськогоповітузустрілися з розвідувальнимироз’їздами 2-ї стрілецькоїдивізії полковника ОлександраУдовиченка, яка діяла у складі 6-ї польськоїармії. З цього приводу в рапортіУдовиченкаПетлюрічитаємо: «Повсюдилунаєгучнийкозацькийпоклик «Слава Україні й Головному ОтаманіПетлюрі, слава отамануОмеляновичу-Павленку, усійстаршині й козацтвуславноїДієвоїармії!» Того ж дня 6 травнявідділи 3-ї польськоїарміїувійшли в Київ, а вже 8 травня у Києвівідбувсяспільний парад польськихчастин і української 6-ї дивізії полковника Марка Безручка. На момент зустрічіДієвоїармії з українськимичастинами, які вели наступ разом із поляками, їїчисельністьскладала 4 319 чоловік при 81-му кулеметі та 12-ти гарматах.
Наказом ГоловноїкомандиВійська і Флоту УНР від 19 жовтня 1920 року за підписом Симона Петлюрибуло засновано нагороду «Залізнийхрест за зимовий похід і бої», щобувєдинимбойовим орденом Армії УНР. ЦимхрестомбулинагородженівсіучасникиПершогозимового походу, якііменувалися «Лицарями Ордена ЗалізногоХреста». Знак ордена №1 одержав командарм Михайло Омелянович-Павленко (на листівцівище у командарма на грудях самецей орден), №2 — начальник штабу в Зимовомупоході генерал Юрко Тютюнник, №3 — командир 2-ї Волинськоїдивізії генерал ОлександрЗагродський. Загаломбулонагороджено до 4 тисячкозаків і старшин. Лицарі ордена прийнялирішеннявідзначати 6-го грудня свято відзнакиЗалізногоХреста.
Волею випадкучизбігомобставинсамеудату початку Першогозимового походу в 1991 році парламент вженезалежноїУкраїниприйнявзакони «Про оборону України» і «Про ЗбройніСилиУкраїни», якімали стати продовжувачамиславнихбойовихтрадиційукраїнськоговійська, зокрема і Армії УНР. У цей же день булозатверджено текст військової присяги, яку урочистосклав у ВерховнійРаді перший міністр оборони України генерал-полковник Костянтин Морозов, а такожденонсованосоюзнийдоговірвід 30 грудня 1922 року, чим, фактично, було завершено героїчний чин вояківАрмії УНР 70-річної давнини — визволеннявідбільшовицькоїокупаціїУкраїни. У 2014 роцірейдитиламиросійсько-терористичнихвійськздійснилисучаснівійськовослужбовці. Найбільшвідомими стали рейди 95-ї ОАБр і 80-ї ОДШБрізприданимипідрозділами, під час якихбуловиконанобойовізавдання з деблокуванняоточенихпідрозділів ЗСУ і значнопідірванопланизізбройноїагресіїпротиУкраїни.
Автор – Військовийреконструктор, краєзнавецьАндрійМацьків, спеціально для АрміїInform
Вітаю! Пропоную сьогодні обговорити таку тему:
3 грудня – Міжнародний день людей з особливими потребами
Люди з інвалідністю не називають себе інвалідами, в цивілізованих демократичних країнах з високою культурою людських відносин, до таких людей ставлення як до людей з особливими потребами, які потребують додаткової уваги суспільства.
Мета, заради якої цей день був проголошений, – це дотримання прав людини і участь інвалідів в житті суспільства. Ця мета була поставлена у Всесвітній програмі дій відносно інвалідів, прийнятою Генеральною Асамблеєю.
Проведення Міжнародного дня людей з інвалідністю спрямовано на привернення уваги до проблем цієї категорії суспільства, захист їх гідності, прав та благополуччя, на переваги, які отримує суспільство від участі інвалідів в політичному, соціальному, економічному і культурному житті. В Україні проведення цього дня встановлене Указом Президента, починаючи з 1993 року.
Звичайно, цей день не можна називати святковим, проте він підкреслює необхідність досягнення забезпечення рівних прав інвалідів і їх участі в житті суспільства. Міжнародний день людей з інвалідністю – день підведення підсумків зробленого для цієї категорії громадян, аналізу фактичного становища людей з особливими потребами в суспільстві і визначення планів щодо поліпшення їх життєвого рівня.
Значна робота по реабілітації людей з інвалідністю проводиться центрами соціально-психологічної реабілітації населення та його інформування з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, які знаходяться в сфері управління Державної служби у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції. У рамках цієї дати Центри проведуть відповідні заходи: виставки творчих робіт інвалідів, участь в організації спортивних змагань спортсменів-інвалідів, тренінгові заняття з дітьми з обмеженими можливостями, концерти художньої самодіяльності за участі дітей і дорослих з фізичними вадами, зустрічі з учасниками бойових дій з приводу інформування щодо надання державних гарантій захисту їх прав та законних інтересів, заняття з психологічної підтримки і програми вирівнювання можливостей та інше.
Будьте уважними і толерантними! І тоді світ зміниться на краще.
Будьте здорові!
Добрий день!
Рада вітати шановних вихованців групи №24, і не тільки у себе на блозі саме на цій сторінці. Поговоримо про справи насущні. земні.
1
грудня – Всесвітній День боротьби зі СНІДом
Всесвітній День боротьби зі СНІДом вперше відзначили 1
грудня 1988 року з ініціативи Всесвітньої організації охорони здоров’я. Тоді на
зустрічі міністрів охорони здоров’я всіх країн прозвучав заклик до соціальної
терпимості і розширення обміну інформацією щодо ВІЛ/СНІД.
ВІЛ та СНІД- це одна з найсучасніших проблем світу, тому цій
темі присвячують конференції та демонстрації щодо СНІДу та його профілактики.
Не варто забувати, що ця хвороба смертельна. Але вчені вже знайшли спосіб як
затримати цю хворобу.
Цьогорічна тема Всесвітнього дня боротьби проти СНІДу –
“Припинення епідемії ВІЛ / СНІДу: стійкість і вплив”.
Щорічно
1 грудня відзначається Всесвітній день боротьби зі СНІДом. Люди в усьому світі
об'єднуються для демонстрації підтримки людям, що живуть з ВІЛ, та згадують
тих, хто помер від пов'язаних зі СНІДом захворювань. Про це повідомляє
Об'єднана програма ООН з ВІЛ/СНІДу (ЮНЕЙДС), передає УНН.
“У 2020
році увага всього світу прикута до пандемії COVID-19 і її впливу
на життя і добробут людей. Ця пандемія ще раз показала нам,
наскільки тісно питання здоров’я пов’язане з іншими важливими питаннями,
такими як боротьба з нерівністю, права людини, гендерна рівність,
соціальний захист і економічне зростання. Саме тому основною темою
Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом в цьому році стала „Міжнародна
солідарність, спільна відповідальність“”, — йдеться в повідомленні.
За даними
ЮНЕЙДС, в 2019 році в світі на СНІД заразилися 1,7 млн осіб
в світі, 38 млн людей живуть з ВІЛ-інфекцією, 690 тис.
людей померли від хвороб, пов’язаних зі СНІДом.
“COVID-19
наочно продемонстрував, що під час будь-якої пандемії безпека всіх
залежить від безпеки кожного. Щоб досягти успіху, необхідно надати допомогу
всім, хто її потребує. Викорінення стигми та дискримінації,
врахування інтересів населення та застосування підходів, заснованих
на правах людини і гендерної рівністі, — ось головні умови припинення
пандемій ВІЛ і COVID-
В організації
підкреслили, що літні люди, що живуть з ВІЛ, або люди, які
живуть з ВІЛ з проблемами серця та легень, можуть піддаватися
більш високому ризику зараження COVID-19 і мати більш серйозні симптоми.
Як повідомляв УНН, в жовтні 2020 року в Україні
офіційно зареєстровано 1244 нових випадків ВІЛ-інфекції,
у 268 пацієнтів діагностовано СНІД, а 160 осіб померли від СНІДу.
За рецептурами наших прабабусь
Край
цей з достатком має все, що тільки може вродити на землі
Стародавній рукопис
Земним
раєм називали древні куточок України – Поділля. А найбільшу ріку, що протікає
Поділлям, Південний Буг, наші предки нарекли Богом. Саме на мальовничих берегах
цієї річки знаходиться моя мала батьківщина – Хмільниччина.Отож, маю щастя
проживати на землі, яку Всевишній ласкаво обдарував найродючішими в Європі ґрунтами
і прозорою водою, густими лісами і оксамитовими луками,розлогістю степу і
суворістю узгір’їв. Живуть тут мудрі, добрі та гостинні люди, здатні завжди
допомогти та нагодувати всіх своїми вишуканими стравами.
А
українська кухня здатна задовольнити смаки найвибагливіших гурманів. Вона
відзначається розмаїттям страв і багатством традицій. Однак не слід гадати, що
сенс життя усі вони бачили в тому, щоб їсти. Безсумнівно, в процесі
приготування страв вони, за словами відомої
поетеси і художниці Гани Мазуренко, творили «земну задачу»:
Переріжу
на дві половини,
Розгортаючи
листя, капусту.
І
побачу в самій середині
В
перший раз і в останній пустку...
В олії
сміється сонях!
У
солонці гномика бачу.
Й серце
кухні в парах кухонних
Творить
щось, мов земну задачу.
Серце
кухні – всеочищаючий вогонь. Перед очима постає традиційне: біля вогню
порається жінка, навпроти дверей стоїть накритий скатертиною стіл, на столі
округлий, як сонце, хліб. На покуті серед образів – портрет Тараса Шевченка. Жінка
уособлює в собі дух миру й любові, її вічне покликання зберігати сім’ю й народні традиції, нести
високі моральні ідеали. Саме такими ми будемо згадувати з гордістю та земною
шаною наших прабабусь, бабусь і матерів за їх глибоке пізнанання краси та
величі українських традицій. Спираючись
на віковий кулінарний народний досвід, сучасні кухарі винаходять нові страви,
що вирізняються вишуканістю смаків і форми, використовуючи, а не перекреслюючи
традиційні.
Харчування формувалось у значній залежності
від природно-географічних умов і зумовлених ними напрямів господарської
діяльності,враховувалась також традиційно-побутова культура етносу.
Найбільш
поширені на Хмільниччині страви готувалисьіз рослинних складників. Велике
значення мали страви із зернових. Каші варили з проса, гречки, кукурудзи,
зрідка пшениці. Готували рідкі кашоподібні страви – куліш, ячний крупник.
Найважливіше значення в харчуванні мав хліб.
Він цінувався більш за всі інші печені страви.Випікання хліба-це,можна сказати
справжнє чудодійство.На Поділлі пекли хліб переважно із житньої мукиабо суміші
житньо-пшеничного борошна. Хліб завдавали у дерев’яній діжці на залишкові
розчини з минулої випічки, вимішували спочатку дерев’яною кописткою, а з
додаванням борошна та загустінням тіста – рукою. Тісто підходило декілька годин
у теплому місці, потім його саджали у піч на дубовому або капустяному листі,
без форми. Хліб пекли жінки, рідше дівчата, раз на тиждень, найчастіше в
суботу. З випіканням хліба було пов’язано багато заборон і правил. Так, не
можна було випікати хліб у п’ятницю, тримати двері відчиненими при саджанні
хліба у піч, торкатися тіста «нечистій» жінці.
Хліб
мав і велике ритуальне значення. На весілля пекли коровай, який виготовляли у
нареченого та нареченої й ділили під час дарування.
Імен
багато має хліб.
Є гарні
і незвичні:
Рогалик,
торт, батон, пиріг,
І паска,
й паляниця...
Так, саме
з паляницею у моїй сім’ї яхочу пов’язано
багато спогадів і традицій. Яне уявляю жодного сімейного свята без бабусиних
паляниць. Рецептура та спосіб приготування страви передається від дочки до
матері,як відомо мені, вже понад сто років. Особливий смак виробу, я вважаю,
формує не тільки рецептура, а й енергетика роду, жінки, яка своїми натрудженими
руками готує її для своїх дітей, для їхнього здоров’я та благополуччя. Напередодні
приїзду дорогих гостей бабуся встає до світ сонця,
одягає свій фартух і приступає до творіння шедевру. Вона просіює білосніжне
пшеничне борошноситом, яке тримали в руках представниці не одного покоління
жінок нашої родини, в дерев’яну діжку, з якої їли хліб члени нашої сім’ї. В
лунку, сформовану в борошні, розкришує свіжі пресовані дріжджі,заливає теплим
молоком своєї годувальниці Рябухи, накриває сімейною реліквією – вишитим
рушникомі залишає таку опару бродити протягом двох годин. Уготову опару додає
яйця,збиті з цукром, замішує до однорідної маси, вливає розтоплений маргарин чи
вершкове масло і місить тісто доти, доки воно не буде відставати від рук та
стінок діжки. Готове тісто має легку,м’яку консистенцію,добре пружинить під
руками та має спиртовий запах. У теплому місці, неподалік від ошатно вбраної
печі, в якій уже весело потріскують дерев’яні поліна, тісто бродить. Коли воно підійде,не
обминаючи його, матуся на дерев’яному столі розділяє тісто для кожної палянички
і залишає його розстоюватись, накривши рушником. Поки тісто підходить,
готується вишукана українська начинка: сир кисломолочний замішується з великою
кількістю яєць, дрібно нашаткованих зеленої цибулі та молодого кропу (якщо на
час приготування вже підросли бурячки, то в начинку дуже добре додати
нашатковану молоду гичку,яка надасть страві особливого смаку), можна додавати
засмажку зі шкварок та ріпчастої цибулі, сіль. Усе ретельно перемішується до
утворення однорідної маси. Начинка готова, тісто підійшло, формуються паляниці.
Для цього шматок тіста розкачується у вигляді коржа на чотири боки, на нього рівним
шаром наноситься начинка.Після цього тісто загортається над начинкою по
діагоналі. Сформовані паляниці викладають на змащені смальцем форми для
випікання тіста, чи на капустяне листя, чи на черінь, і залишають біля печі для
вистоювання. Потім їх саджають на лопаті у напалену піч. Випікають одну годину.
Готові вироби гарячими змащують рослинною олією, накривають рушником ізалишають
на півгодини, після чого споживаютьз домашньою сметаною або з борщем.
А як
вони смакують з борщем!І з червоним і зеленим! Саме цих два види борщів
найбільш поширені у нашому регіоні. Вони мають свої особливості приготування.
Червоний борщ готували на м’ясному,рибному бульйоні та бульйоні із птиці,
пісний – на воді. Готували з картоплею і квасолею.Борщ заквашували червоним
городнім буряком, буряковим квасом-сирівцем, сироваткою чи маслянкою, а при
подачі на стіл в особливо урочисті дні забілювали сметаною. На свята в борщ
клали м’ясо, у будні заправляли салом, розтертим у макітрі. У піст в борщ клали
сушену рибу, заправляли олією. Навесні готували борщ зі щавлю, кропиви, лободи,
молодого листя городніх буряків,кульбаби,кропу, петрушки, заправляли сметаною і
вареними яйцями.
У моїй
родині полюбляютьтакож капусняк та розсольник, для яких з осені квасять капусту та солятьогірки.
З
перших страв,кухня Хмільниччини може похвалитись широким асортиментом
картопляних юшок та кулешів, які готують з різними продуктами. Багато юшок
готують зрибою, як свіжовиловленою, так і переробленою: сухою чи соленою. Юшки
картопляні готують з різними крупами, макаронними виробами, переважно з домашньою
локшиною, бобовими.
Велику
популярність у моїх земляків мають різноманітні страви з овочів, плодів та
ягід. Для якихвикористовуються капуста (свіжа і квашена), буряки, редька,
морква, огірки, гарбузи,хрін, цибуля(ріпчаста тазелена) і часник. Здавна на подільських землях добре
плодоносила картопля, тому й стала для нашого регіону «другим хлібом». Раніше
її пекли в печах, варили і вживали,як правило, з олією,поєднували з іншими
продуктами: м’ясом,салом,морквою, квасолею, грибами, яблуками, хріном..
Готували також деруни, картопляні котлети, які подавали зі сметаною,
соняшниковою олією або зі шкварками.
У нас
на Хмільниччині готують страву, яку називають «Огірки тушковані», але я б її
назвала дещо по-іншому – «Картопля, тушкована з квасолею та огірками». Страва
дуже смачна, готується вонаяк у святкові дні(з м’ясом), так і в піст (з
грибами). Особливими смаковими якостями вона відзначається, коли готується в
глиняних горщечках. Приготування страв у глиняному посуді – це особливість подільської
кухні. Їжа в ньому смачна, поживна і корисна.
Велике
значення в харчуванні предків мала риба, серед якої слід назвати коропа, щуку,
ляща,сома, карася. Свої секрети у приготуванні страви «Короп, щука фарширована»
має моя родина. Зафаршировану рибу бабуся припускає в печі на овочевій подушці
зі столового буряка, моркви, ріпчастої цибулі. За такого приготування риба
насичується ароматичними та смаковими речовинами і набуває особливого
пікантного смаку.
Полюбляли
наші діди м’ясо, страв зцього продукту споживалось чимало. Перевагу віддавали
свинині. Хмільничани були добрими господарями і за рік до Паски та Різдва вигодовували
поросятко, готували багато різних страв зі смаженого чи тушкованого м’яса,
пекли та коптили домашні ковбаси, особливу кров’яну ковбасу, до рецептури якої
входила головизна, субпродукти,заправлялось все це кров’ю, великою кількістю
пасерованої ріпчастої цибулі, прянощами та приправами.
Не
залишались без уваги й десерти, серед яких фруктово-ягідні киселі різної
консистенції, страви зі збитих білків, заварених на молоці, молочні киселі. З
різних видів борошна пекли борошняні кондитерські вироби:медовики,бабки,бублики,короваї,
калачі,вергуни, пухкеники.
Кожна українська сім’я вважала за честь зберігати свої традиції щодо харчування.Я надзвичайно щаслива, що народилась в сім’ї де високо цінується національна гідність, де знають свій родовід,де свято бережуть традиції та звичаї дідів та прадідів, в тому числі й традиції щодо харчування.Я вже багато навчилась від своєї бабусі і хочу й надалі поповнювати свої кулінарні знання перлинами стародавнього українського куховарства.Ми не повинні забувати про історичний досвід, корисність і неповторний смак української кухні.
Коментарі
Дописати коментар